Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа облягає ніч
пекельний край і крик пекельний.

Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові
синів, що за любов тавровані,
сто серць, як сто палахкотінь.

Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати
раби зростають до синів
своєї України-матері.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.

Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута і непокірна,
ти випросталася для волі,

ти гнівом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою,
йому ж рости і рости, допоки
не упадуть тюремні двері.

І радісним буремним громом
спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці —
слова шугають над Дніпром.
 
~ ~ ~
 
A hundred years since Sich* went down.
Siberia. Cells in Solovkí**.
And dead of night wraps right around
A hellhole land and hellish scream.

A hundred years of tortured dreams,
Of expectations, faith and blood
Of sons all branded for their love,
A hundred hearts like blazing beams.

And from their bast shoes they grow up,
From cossack breeches on the plain,
From smokey huts slaves grow to sons
Of their one mother, their Ukraine.

You will no longer perish, stout
Land sacked and slaved for centuries.
Oppressors cannot choke you out
With Siberias or Solovkís.

You are still suffering in pain,
Still ripped to bits and raggedy.
Already toughing and untame,
You have stood tall for liberty.

Your mother’s milk was anger. Now
You’ll get no peace from it. It will
Keep gowing, growing, growing til
The prison doors at last go down.

As joyful stormy thunders roar
Lightning bolts from the sky. And words,
— Shevchenko’s*** prophesying birds —
Over the Dnipro’s waters soar.
 

* Сич (Запорожская Сечь)- главный лагерь украинских казаков, уничтоженный по приказу Екатерины II

*** Национальный поэт Украины