Зарина Забрicька. Мурка

Также в рубрике Проза:

1. this one 270307703_926626584679518_6657225568675189190_n
Блошиный рынок в Одессе. Фотография автора.
Зарина Забрicька. Мурка

Шрам на його руці був схожий на кажана. Піднятий, зазубрений, червоно-фіолетовий, шрам блищав на руці Шторма, коли він закочував рукав, щоб відполірувати черевики або розпиляти колоду у дворі. Шрам був потворний, як іржава пила, як сам Шторм. Він застряг у пам’яті, як скалка.

Шторм — Беня Штомберг — мешкав один у темній кімнаті наприкінці довгого коридору нашої комунальної квартири. Всі звали його Шторм, але ніхто з ним особливо не розмовляв. Ніхто ніколи не був у його кімнаті. Він ніколи не пив горілки з чоловіками. Він ніколи не шльопав жінок на задимленій кухні по міцних задах, що коливалися. Ми, діти, тікали від нього. Вночі ми пекли картоплю під старою липою в дальньому кутку двору. Ми витягали картоплю з вугілля, обпалюючи пальці, і пошепки розповідали страшні історії про Шторма.

«Він людожер», — казав Микита з сусіднього двору.

«Ні, — відповіла Ріта. — Він чаклун, і йому тисяча років».

«Шторм — страшний вбивця, — казала я. — У молодості він убивав дівчат. Мені мама сказала. Вона сказала ніколи з ним не розмовляти.

Вдень Шторм сидів у своїй кімнаті. На заході сонця він, кульгаючи, виходив коридором і крутив цигарки на лавці у дворі. Від його тютюну пахло старими канатами. Поруч із ним зазвичай сиділа кішка, чорна, як смола. Годинами вони дивилися в далечінь, у повній тиші. Потім він пилив колоди. Він заробляв на життя тим, що продавав дрова сусідам у нашому старому рожевому будинку, де взимку був протяг і холодно.

Якось увечері, незадовго до сутінків, я вийшла надвір пострибати на скакалці. Я побачила Микиту з сусіднього двору. Він згорбився над чимось, сидячи під липою. Я підбігла — він тримав чорну кішку Шторма в полотняному мішку з-під взуття. Мотузка була затягнута навколо шиї кішки. Микита смикнув за мотузку і скривив рота. Викочені котячі очі вкрилися білястою пеленою, як мильні бульки. З червоного рота стирчав рожевий язик, схожий на шматок пластику, вимитий хвилями на берег моря. Кішка шипіла… Я підібрала камінь і вдарила їм Микиту по брудній білявій голові, прямо над скронею. Він випустив мішок і схопився за лоба руками. Яскрава кров потекла по його пальцях, по обкусаних нігтях, але мені було все одно. Я розв’язала мотузку і з кішкою в руках побігла до дверей. Кішка була гаряча та важка. Микита біг за мною, важко дихаючи.

Біля дверей стояв Шторм. Він був страшний, як чорт — ніс, гострий як яструбиний дзьоб, сиві клапті волосся як роги, і очі в нього горіли. Шторм відсунув мене вбік, ступив уперед, схопив Микиту за комір і відірвав від землі, тримаючи його за шкірку, як цуценя.

«Слухай сюди. Побачу тебе тут ще — вб’ю. Дівча і кішку не чіпай, — промовив він тихо. — Зрозумів?»

«Зрозумів», — сказав Микита.

Штани його потемніли між ногами, на землі була калюжа.

Шторм розтиснув руку, і Микита помчав прожогом геть.

Кішка тим часом вилетіла з мішка, перекинулася в повітрі, як білка, приземлилася на траву і зникла в підвалі. Я подивилася на довгі тонкі подряпини на зап’ясті. Шторм теж глянув на них, кивнув, і на його темному обличчі промайнуло щось на зразок посмішки.

З того часу між нами виникла дружба. Він, як і раніше, сидів і курив, чорна кішка сиділа поруч. Але я іноді підходила ближче і просто стояла, малюючи візерунки пальцем на червоному м’ячі, дивлячись на кішку, на зморшки Шторма та на його шрам. Через два тижні він запитав мене: «Як тебе звати?».

«Маня», — сказала я.

Через місяць я сиділа поруч із ним на лавці, бовтаючи ногами, і він розповідав мені історії про Одесу в минулі часи.

А одного разу він запитав мене, чи я хочу дізнатися історію про його шрам. Зблизу шрам був колір винограду Ізабелла. Він був грубий по краях і гладкий — майже бархатистий, як спина кішки — в середині.

«Одного разу, давно, я приїхав до Одеси з Амура на довгому зеленому поїзді, — сказав Шторм. — В Одесі були заворушення, але які це були заворушення. Українці вбивали українців. Росіяни вбивали росіян, і всі вбивали нас, євреїв, але я приїхав з єврейськими грабіжниками. У місті тоді правили червоні. Вони носили чорні шкіряні куртки, черевики зі скрипом та нагани в портупеях. Червоні щойно перемогли білих. Білі бігли на великих кораблях до Стамбула. А ми, грабіжники, носили фіолетові штани та помаранчеві піджаки. Ми сторін не брали. Жили за поняттями. Жили граючись. Під нашими шикарними жилетами у нас були крадені пістолети. Я жив у катакомбах, але краватку носив метеликом.

За головну у нас була Мурка. Промітна була баба. Що казала, то закон. Ступала тихо і стрибала, як кішка, з дахів, коли на діло ходили. Діамантові каблучки з пальцями різала. Коханців у неї було тьма, вона їм на плечах вирізала «М» ножичком. Носила вона його в чоботі.

Мені було двадцять. Я з глузду з’їхав з Мурки. Влітку вона пахла, як Одеса: тістечками з Фанзоні та морем на Ланжероні, і сирим м’ясом з Привозу. Волосся у неї було чорне як кішка, а очі блищали як вишні. Сяде вона поряд зі мною, а я дихати не можу.

Я грабував за неї, вбивав. Гроші, кокаїн, золото, шовки, мережива — все для Мурки. І Мурка мене любила. Вирізала мені на руці літеру «М»».
«Боляче було?»

«Ну може і боляче. Боляче, але добре. А Мурка тоді й собі вирізала літеру на руці, ніколи цього не робила. «Ш» — Шторм. І кинула в мене свій ніж, схибила, він у липі застряг. Сміялася, зуби у неї були білі як цукор.

Але літо скінчилося, а восени нам не пощастило. Пішли арешти та провали, дощі. Здав нас хтось. Не знали ми, хто саме. Мурка засумувала, пропадати почала. А без Мурки життя моє було неможливим. Я запив.

Раз, пішли ми раз на діло. Дорогою до ресторану зайшли. Бачу — Мурка. Волосся її чорне. Тужурка шкіряна, також чорна. А потім бачу, на стегні — наган. Сміється, і червоний її обіймає, чекіст.

Продала нас Мурка, заклала. Я підходжу до неї. Серце кров’ю обливається.

«Мурка», — кажу.

Вона на мене не дивиться, сміється.

«Чого ти не мала?»

Не сказав я це, подумав.

А сказав: «Ну, привіт, Мурко».

Витяг ножичок з халяви її чобота і встромив його в спину. Чекіст її схопився, але я і йому встромив, і впав він, як мішок з картоплею, поруч із нею.

«Прощавай, — кажу, — Мурко».

Отер їй кров із панчохи — панчоху-то я їй купив, блискучу таку — засунув ніж знов у чобіт і пішов звідти.

«А червоні? Спіймали тебе?»

«Ні, — сказав Шторм. — Господар відвернувся, пляшки рухав та тарганів бив, ніби й не бачив. Кому яка справа до чекістів та їх повій? Кохав я її. Ти — дитина, тобі не зрозуміти».

Я хотіла зрозуміти.

Довго ще після того, як мама заборонила мені сидіти на лавці зі Штормом, і після того, як він помер один у своїй кімнаті — серце здало — я думала про Мурку і Шторма, і про їх кохання під старою липою, і про давню чорну кішку.
 
Переклад українською — Олена Мордовіна
 

Об Авторе:

1. Zarina author drawing by Mariana Wiener
фото: Зарина Забриски, рисунок Марианы Винер
Зарина Забриски
Сан Франциско, Калифорния

Заріна Забрискі (англ. Zarina Zabriski) — авторка трьох збірок оповідань «Чавунна праска», «Чарівний надгробок», «Вибух» (Epic Rites Press) та роману «Ми, монстри» (Numina Press). Її проза та поезія з’явилися у дев’яти країнах у більш ніж п’ятдесяти літературних журналах та антологіях, у тому числі The Nervous Breakdown, A Capella Zoo, Eleven Eleven та Red Fez. Інтерв’ю з Забріски та огляди її книг публікувалися в The Rumpus, Guernica, PANK Magazine, DecP та інших. Забриски отримала кілька номінацій та нагород, зокрема премію Акер 2013 року за досягнення в авангарді, три номінації на премію Pushcart Prize та ін. Вона була фіналістом премії Normal School у 2012 році (суддя Емі Хемпель). Забриски — оглядачка The Byline і Times Bywire News. (Велика Британія). Вона також веде та продюсує літературні програми для YouTube-каналу Globus Books. В даний час (травень-червень 2022 року) вона знаходиться в Україні, пише військові репортажі для публікації в Bywire News.

О Переводчике:

Y. Mordovina photo
Олена Мордовіна
Kyiv, Україна - Eygelshoven, Нідерланди

Олена Мордовіна — український прозаїк, автор художніх творів, лауреат кількох літературних премій, перекладач, літературний редактор. Редактор видавництва «Каяла», заступник головного редактора журналу «Крещатик».

Zarina Zabrisky Зарина Забриски
Книжная полка
Ян Пробштейн

Новый сборник стихов Яна Пробштейна.

Илья Перельмутер (редактор)

Международный электронный журнал русской поэзии в переводах. В каждом номере публикуются поэтические тексты на иностранных языках.

 

Илья Эренбург

Подборка поэзии Эренбурга, впервые изданная на английском языке. Переводы Анны Крушельницкой.

William Conelly

Сборник детских стихов.
«West of Boston» —  стихи для детей с очаровательными иллюстрациями художницы Нади Косман. Стихи для детей написаны поэтом Уильямом Конелли. На английском.

Мария Галина

Седьмой сборник стихов Марии Галиной, завершенный ровно за день до начала российского вторжения в Украину. Двуязычное издание; переводы Анны Хальберштадт и Эйнсли Морс.

Александр Кабанов

Первый двуязычный сборник стихов Александра Кабанова, одного из крупнейших поэтов Украины, предоставляет читателю возможность ознакомиться со стихами, предсказывавшими — а ныне и констатирующими — российскую агрессию против Украины.

Видеоматериалы
Проигрывать видео
Poetry Reading in Honor of Brodsky’s 81st Birthday
Продолжительность: 1:35:40
Проигрывать видео
The Café Review Poetry Reading in Russian and in English
Продолжительность: 2:16:23